Правозащитний раздел Голоса Правды
Новини партнерів...
  • 1 Репост
Блоги журналистов

Про запрещенный "Меч Арея"

Про запрещенный "Меч Арея"

На сайте издания «Голос Правды» опубликована новая запись независимого журналиста Мирославы Бердник:

Подаю без комментариев и личных оценочных суждений публкацию, посвященную 90-летию автора самой скандальной книги, выпущенной в УССР в советское время — Ивана Билыка, автора "Меча Арея". Из "шинели" этой книги выросли все мфы о тысячелетней истории древних украинцев, которые мы можем наблюдать в последние десятлетия.

Я читала эту книгу подростком. Но даже для подростка она была воспринята на основе полученных к тому времени знаний, исключительно как занимательное приключенческое чтиво типа "Одиссеи капитана Блада", книг Мориса Дрюона или мифов. Воспринять ее в качестве "стинной истори" могли только ущербные люди, которые были как сред поклонников, так и запретителей

Древніші за Елладу, сильніші за Рим, або Заборонений “Меч Арея”

17 січня минає 90 років від народження автора найскандальнішого українського роману часів СРСР

Він став лауреатом Шевченківської премії водночас із Василем Стусом – у перший ж рік Незалежності! Бо належав до покоління письменників, які творили у часи Великого погрому – за керівництва Україною Володимиром Щербицьким, у роки найбільших репресій після 1937 року. Саме в цей час Іван Білик написав свій найвідоміший і водночас найскандальніший твір, “Меч Арея”, що став новою віхою в українській літературі та жорстким випробуванням для автора.1972 року роман заборонили та вилучили із бібліотек, а нерозпродані примірники – із книгарень. Письменника змусили звільнитися з редакції “Літературної України” (відтак він 3,5 року був безробітним і лише 1976 р. зміг влаштуватися у часопис “Всесвіт” … друкаркою), позбавили права друкуватись, зацькували у пресі. Після цього книжка в СРСР поширювалася “з рук у руки”, але була перевидана за кордоном – у Канаді, США, Великій Британії та інших країнах. Тож до нині її видали 15 разів, 9 із яких – за кордоном. А все тому, що автор знехтував ідеологемою “спільної з Росією колиски”, відновивши натомість неперервність традиції Скіфії – Русі – України…


Обкладинка та титульний розворот “арештованого” видання 1972 року

Заборона – найкраща реклама

Отож, роману, забороненому за “неправильне трактування історії”, судилася подвійна, трагічно-щаслива доля: він став вигнанцем і бестселером водночас. Бо коли після відповідної постанови ЦК Компартії України книгу кинулися вилучати по всіх книгарнях та бібліотеках, було надто пізно: із 65 тисяч накладу вдалося конфіскувати лише 5!

Іван Білик знав точне число, бо їх тоді звозили у видавництво “Радянський письменник”: виривали титульну сторінку і підшивали. “У мене є навіть два зошити такої “підшивки”, по сто штук у кожному: випадково вдалося “підібрати” у видавництві, де вони безпритульно лежали, – розповідав. – Ті, хто видав цю заборону, самі ж і створили мені ще більшу рекламу. Бо коли книжки почали вилучати, кіоскери та продавці книгарень стали їх продавати “з-під прилавка” і за вищу ціну… Мій знайомий журналіст казав, що купував на “чорному ринку” за 25 рублів (при тім, що середня місячна зарплата у 1970-х складала 120-140 крб – Ред.).

“Еллади ще й на світі не було”

Чому ж такий ажіотаж здійнявся довкола історичного роману? Бо його автор у страшному 1972-му, що почався масовими арештами інтелігенції, видав роман про Київ та киян… V століття, що спростовував усталені совіцькою історіографією тези про Україну як молодшу сестру Росії. Ба більше, зі сторінок роману історична постать гунського царя Аттіли – переможця 700-тисячної армади персів, постала як київський князь Богдан Гатило! Білик зворохобив читачів гіпотезою, що гуни – не лише слов’яни, але й безпосередні пращури саме українців, що з доісторичних часів жили обабіч Дніпра!

Власне те, що на карті пізньої античності – серед кельтів, готів, скіфів, сарматів, фракійців, балтів – Іван Білик знайшов місце і нашим предкам, найбільше і спантеличив радянських ідеологів, – вважає історик Олена Апанович. Письменнику інкримінували “оспівування і романтизацію минувщини, якої не було”, “фальшування історії”, хоча автор свою позицію обґрунтував у післямові – “Аксіомах недоведених традицій”. Наполягав: “якщо французи нещодавно відсвяткували 2000-ліття своєї столиці тільки на тій підставі, що Юлій Цезар згадував серед переможених ним якесь плем’я паризієнів, а сам Париж засновано 500 років потому, – то ми мусимо взяти за рік народження нашого Києва принаймні той рік V століття до нової ери, коли Геродот відвідав Україну, хоча “столиця скіфів Басілея” існувала вже давно до Геродота”. Посилаючись як на праці десятків визнаних світом істориків, так і найновіші розкопки археологів, доводив: “в Україні вже п’ять тисяч років тому, наприклад, виробляли чудовий керамічний посуд, простота й витонченість форм якого ставили це гончарне мистецтво на рівень з шедеврами стародавнього світу… Та й розміщення кількох таких двоярусних печей поряд свідчить про те, що посуд вироблявся масово, отже, для ринку… І це в той час, коли Еллади ще й на світі не було, а стародавні єгиптяни називали греків не еллінами, а “дикими данайцями”, які тільки й уміли, що служити у допоміжному війську найманих пращників найдавніших династій фараонів”.

Бестселер на замовлення мами

Прийнято вважати, що “Меч Арея” був другою літературною спробою письменника-початківця, до якого його спонукала… мама. Не зайве пояснити, що напередодні народження Іванка його 26-річний батько загинув як “ворог народу”, тому хлопчику дали мамине прізвище. Дитя, яке пережило голодомор, бачило смерть діда, бабусі, старшої сестри; дрібням запам’ятало, як бабуня (правнучка І. Котляревського) на сковороді смажила жабку; потім був притулок для дітей-доходяг, які помирали від голоду.

Зрештою, і сам письменник в одному зі своїх останніх інтерв’ю, за три роки до смерті розповідав: “Перша моя книжка називалася “Танго” – про Латинську Америку. А моя мати, хоч і була людиною без освіти, але читала все, що їй потрапляло до рук. Бачите, у мене виставлений 50-томник Франка? Я прочитав, може, 5 чи 6 томів, а вона прочитала усі 50! Коли вийшов цей роман, питаю: “Мамо, як він Вам?” – “Хороший роман, синку. Але якби ти щось історичне написав…” Вона буквально обожнювала історичну літературу. І ото я, на замовлення рідної матері, почав шукати тему. І шукав дуже довго…

І вона, наче Ньютонові, впала йому буквально на голову: “Рився в бібліотеці Спілки письменників і завалив верхні полиці. Книжки з гуркотом та курявою попадали і мало не вбили бібліотекарку Берту Іллівну, – розповідав. – Коли ж почали прибирати, вона каже: “А оцю ви бачили?” (це була книжка “Аттила и Русь IV-V столетий” Вельтмана, що жив у ХІХ столітті). Я взяв її з собою, подивився і… захопився. Автор цієї наукової розвідки наштовхнув мене на думку, що Аттіла – наш хлопець… На цій основі я дуже швидко написав роман і дав йому назву “Меч Арея”.

Потім подав у видавництво “Молодь”, і там (до того мене ніхто не знав), несподівано для мене, роман сприйняли на піднесенні: “Бігом давайте рецензента! Є у вас знайомий історик? Будемо видавати наступного ж року, позапланово!”… Я сказав: “Давайте кого хочете!”

Рецензентом за випадковим збігом обставин став Петро Толочко. Роман автора-початківця він фактично “розбомбив”. “Було літо, усі по відпустках, і єдиний, кого знайшли – безробітний археолог, – згадував Білик вже у 80-річному віці. – Він був кандидатом наук з Інституті історії. Це був теперішній академік, а тоді нікому не відомий Петро Толочко. І він мій роман зарізав. Мовляв, який Київ у V сторіччі, якщо він у ІХ-му виник? Та ще й Аттіла – Великий київський князь! А пізніше, коли Щербицький вирішив святкувати 1500-річчя Києва, той же Толочко написав: “Київ виник у V сторіччі!”

Утім, сам Білик якось визнав: “Але якби мені дали на рецензію “Меч Арея”, то я би його теж “зарубав”. Бо… звідкіля Аттіла – київський князь, українець чи русин? Тому після цієї рецензії я засів за післямову – наукову розвідку – і писав її довше, ніж сам роман!”

А відтак затято наполягав: “Історик Михайло Брайчевський мені сказав: “За таку післямову можна доктора історичних наук давати”. Вбачаю свою найбільшу заслугу в тому, що я продовжив історію вглиб. І не висмоктав з пальця, а посилався на авторитетні джерела, збирав усе по крупиці”.

Перший роман чекав 50 років

Після “доопрацювання” схвальну рецензію на книжку написав уже директор Інституту історії Федір Шевченко, а видавництво “Радянський письменник” одразу ж її видало. А коли отямилися – було вже пізно. “Ще до виходу книжки я мав розмову з Олесем Гончаром. Це вже було після того, як його били за “Собор”, а потім дали Героя Соцпраці. Гончар сказав: “Гірко Вам доведеться, якщо видасте цю книжку, готуйтеся до найгіршого”. Так воно й вийшло. Щойно “Меч Арея” заборонили, мене вирішили вигнати зі Спілки…Мене поперли з роботи, заборонили друкуватися і перекрили усі шляхи для працевлаштування без дозволу КДБ і ЦК партії”.

Як згадував Білик, у “Літературній Україні” довго домагалися, щоб він подав заяву. “Але я сказав: “Шукайте статтю і звільняйте самі”. Тоді секретар парткому, відомий дитячий письменник Богдан Чалий мені порадив: “Друже, піди, щоб ці гавкуни заспокоїлися. А через півроку прийдеш до мене, тицьнеш пальцем, на яку хочеш посаду, і я тобі її дам… А потім все відговорювався: “Ну, ще трішки”. І так три з половиною роки. Аж поки мене підібрав з-під тину Дмитро Павличко”. 1976 року той запросив Білика у “Всесвіт”, де письменник і пропрацював понад 34 роки, поки його не звалила важка передсмертна недуга.

Щоправда, спершу взяли на посаду… секретаря-друкарки! “Насправді я працював редактором, а вважався секретарем-друкаркою. Через три місяці мене перевели, а на моє місце повернулась попередня друкарка, яку Павличко звільнив, щоби взяти мене на роботу. А як прийшов Маланчук і разом із Щербицьким став чистити авгієві стайні – почав зі “Всесвіту”. Там тоді було дев’ятеро “неблагонадійних” – людей, яких так само попідбирали. Павличко говорить: “Пиши заяву”. А я йому: “Не буду писати”. “Правильно, – каже він, – не пиши. Я зобов’язаний був тобі це сказати, але ти не пиши, побачимо, що з того вийде”. Дехто написав і пішов, а я якось пересидів…

До слова, за “Меч Арея” Білик встиг отримати величезний на той час гонорар – по 600 рублів за аркуш, яких було 26. “Так що я не голодував, ще й купив матері добру хату!” – згадував він у 2009-му.

…Коли у 1990 році “Меч Арея” реабілітували, навколо роману розпочався страшенний ажіотаж. Видавництво запланувало видати цю книжку накладом у 150 тисяч! Однак паперу вистачило тільки на 50 тисяч, які миттю розмели з полиць книгарень… А під назвою “Меч Арея. Роман, написаний Іваном Біликом літа Божого 7478 і видрукуваний у Києві літа Божого 7511, або 2003 новітнього” цей непересічний твір знову поповнив бібліотеки шанувальників вітчизняної історії…

Ніколи не зізнавався письменник лише у найболючішому: аби побачив світ його направду перший роман – “Яр” – написаний за 10 років до “Танго”, ще у 1958-му, довелося чекати рівно півстоліття: його видали аж 2008 року!

Замість післямови

Цікаво, що книга “Меч Арея” вже видавалася і до І. Білика: у 1928 році під такою ж назвою вийшов російський переклад повісті “В тумані минулого” українського письменника Григорія Бабенка, котрий таємниче зник у 44-річному віці на межі 1932-33 років. Роком раніше Бабенко видав цю повість, де змалював картини суспільного устрою і побуту кочівників-скіфів у VII–IV ст. до н.е. До того ж, скіфів зображав як протоукраїнське плем’я…Проте його твори у 1930-х роках потрапили до переліку “ідеологічно ворожих”: їх вилучили із книгосховищ та знищили.

Концепцію спадкоємності скіфсько-української історії в прадавньому європейському контексті розвинув вже Іван Білик – у романі “Не дратуйте грифонів”, де усі події пов’язані з імовірною мандрівкою Геродота до Скіфіїу V ст. до н.е. та фактами, викладеними у четвертій книзі його “Історій”. Мандрівник і логограф Геродот із Гелікарнасу – один із найколоритніших героїв роману І.Білика. Схему роману подорожей згодом використала Ліна Костенко у поемі-баладі “Скіфська одіссея”, що розповідає, як “грек прорубав у Скіфію вікно”.

Описується у цьому романі І.Білика, відзначеного Всеукраїнською літературною премією як найкращий роман 1993 року, і мандрівка Геродота до Ексампею, сакрального центру Скіфії, – великого Священного котла, відлитого за наказом царя Аріантаіз наконечників бойових стріл. Цей котел не лише давав уявлення про колосальні людські ресурси Скіфії, але й наочно свідчив: перемогти скіфське плем’я чи потіснити його силою зброї зі своїх володінь – справа марна. Тому й звучить у романі постійне нагадування про перемогу скіфів над 700-тисячною(!) армією Дарія…

Серед інших бестселерів письменника – романи “Похорон богів”(1986) та “Золотий Ра”, завдяки якому Білик й став лауреатом Державної премії ім. Т. Шевченка у 1991-му.

Автор: Юрій Никорак
Джерело — ukrainianpeople.us і twitter.com

Вы можете прочитать эту запись в «Живом Журнале» Мирославы Бердник, а также оказать автору финансовую поддержку.

 Об авторе:
МИРОСЛАВА БЕРДНИК
Независимый журналист
Все публикации автора »»
Читайте «Голос Правди» у «Facebook»

Читайте та обговорюйте найцікавіші публікації «Голосу Правди» в наших групах у «Facebook», «ВКонтакте», «Однокласники», «Telegram» і «Twitter». Щоранку ми розсилаємо популярні новини на пошту – підпишіться на розсилку. Ви можете зв'язатися з редакцією сайту через розділ «Повідомити Правду».


Знайшли на сайті орфографічну помилку? Виділіть її мишою і натисніть Ctrl+Enter.




  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 голос., рейтинг: 0)
Блоги журналистов
Auto-Translate
AfrikaansAlbanianArabicArmenianAzerbaijaniBasqueBelarusianBulgarianCatalanChinese (Simplified)Chinese (Traditional)CroatianCzechDanishDutchEnglishEstonianFilipinoFinnishFrenchGalicianGeorgianGermanGreekHaitian CreoleHebrewHindiHungarianIcelandicIndonesianIrishItalianJapaneseKoreanLatvianLithuanianMacedonianMalayMalteseNorwegianPersianPolishPortugueseRomanianSerbianSlovakSlovenianSpanishSwahiliSwedishThaiTurkishUrduVietnameseWelshYiddish
Партнер
Олесь Бузина
Тема дня

Читайте також: Блоги журналистов

Александр Семченко: На дебатах Прошенко на коленях будет просить прощения у народа Украины

Александр Семченко: На дебатах Прошенко на коленях будет просить прощения у народа Украины

18.04.2019
Ольга Шарий: Конвульсия хромого Петра

Ольга Шарий: Конвульсия хромого Петра

18.04.2019
Александр Дубинский: За отмену национализации ПриватБанка #ДУБИНСКИЙОТВЕЧАЕТ

Александр Дубинский: За отмену национализации ПриватБанка #ДУБИНСКИЙОТВЕЧАЕТ

18.04.2019
Суд отменил национализацию Приватбанка

Суд отменил национализацию Приватбанка

18.04.2019
Шарий: В предчувствии конца

Шарий: В предчувствии конца

18.04.2019
Руслан Коцаба: Ганна Герман  & Руслан Коцаба //  "Эпицентр украинской политики” 08.04.19

Руслан Коцаба: Ганна Герман & Руслан Коцаба // "Эпицентр украинской политики” 08.04.19

18.04.2019
Руслан Коцаба: Юрій Молчанов про Україну без Порошенка

Руслан Коцаба: Юрій Молчанов про Україну без Порошенка

18.04.2019
На сайте Порошенко появилась петиция с требованием переноса даты 2-го тура выборов )))

На сайте Порошенко появилась петиция с требованием переноса даты 2-го тура выборов )))

18.04.2019
Зеленский:  "Степан Бандера – герой для какого-то процента украинцев"

Зеленский: "Степан Бандера – герой для какого-то процента украинцев"

18.04.2019
The Insider: Сурков и Малофеев планировали финансировать предвыборную кампанию Зеленского с 2014 г

The Insider: Сурков и Малофеев планировали финансировать предвыборную кампанию Зеленского с 2014 г

18.04.2019
Эдуард Долинский: На фото 1941 года ОУН встречает немецкие войска приветствием...

Эдуард Долинский: На фото 1941 года ОУН встречает немецкие войска приветствием...

18.04.2019
Александр Дубинский: Мои три вопроса к Зеленскому #ДУБИНСКИЙСПРАШИВАЕТ

Александр Дубинский: Мои три вопроса к Зеленскому #ДУБИНСКИЙСПРАШИВАЕТ

18.04.2019